Риторика - это что такое? Современная риторика. Риторика в древнее время

Досягнення красномовства. Що таке риторика

Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки і прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної політичної пропаганди й агітації.

Кожна епоха характерна своїм стилем і методом у красномовстві, не говорячи вже про розходження їх політичних спрямованостей. Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

Досягнення красномовства

Красномовство - це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Красномовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномовство має однаково як свої небезпеки, так і користь: все залежить від використання; воно може бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.

Одне слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум сильніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше усіляких розмірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба...

Ні, нічим не можна принести більшої шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою?

Оратор повинен розв"язувати справи великої важливості і завжди прагнути перемоги.

Оратором є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для задоволення слухачів.

Найбільша цінність оратора - не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба.

Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Без природних обдаровань оратором бути неможливо, але теорія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і серце його слухачів.

Той хто бажає гарно говорити або писати, повинен обов"язково добре мислити й мати хороший смак.

Риторика – це наука ораторського мистецтва про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Різновиди усних виступів:

  • Академічне красномовство – це наукова доповідь, або промова (лекція, вузівська, шкільна)
  • Судове красномовство – прокурорська (звинувачувальна), та адвокатська (захисна) промови, самозахист.
  • Соціально-політичне красномовство – звітна доповідь на конференції з’їзді зборах, мітингова промова.
  • Соціально-побутове красномовство – ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна, поминальна розмови.
  • Церковно-богословське – церковна проповідь.

Курс риторики складається з таких частин:

  • історія риторики; теоретична риторика (закони риторики);
  • практична риторика;
  • публічний виступ.

Література

  1. Орлов Б. Демосфен я Цицерон. Их жизнь и деятельность. - СПб., 1898. - С. 52.
  2. Сагач Г. М. Золотослів. - К., 1993. - С. 16.
  3. Тимофеев А. История красноречия с древнейших времен. - М., 1893. - С. 65.
  4. Гуревич Е. С., Полрілко В. Ф., Герман М. А. Основи риторики. - К., 1978Молдован AM. Слово о законе и благодати Илариона. - К., 1984. -с. 240.
  5. Туровский Кирилл. Слово в новую-неделю после Пасхи // Древняя русская литература. 8. Хрестоматия. - М., 1980. - С. 7.
  6. "Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.
  7. М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.
  8. Історія стародавнього світу. – к., 1989.
  9. Історія красномовства. – к., 2000.
  10. Кузишин О. П., "Історія Древньої Греції", М., 1986р.
  11. Лекції з історії світової культури. Навч. вид. /за заг. ред. Яртися А. В., Шендрика С. М., Черепанової С. О., – Львів: Світ, 1994р.
  12. С. І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.

Для каждого человека важно уметь общаться, так как такой навык является хорошим помощником во многих жизненных ситуациях. На коммуникативных способностях строятся почти все успехи на учебе, работе, в личной жизни. Если информация подается оратором лаконично и структурировано, то она дойдет до слушателей в лучшем виде. Наукой, которая изучает все детали ораторского искусства, называется риторика. Именно благодаря ей можно сделать свою речь ясной и убедительной. Риторика – это что? Наука или учебная дисциплина?

Что означает слово «риторика»? Переводя с греческого языка слово риторика выглядит как «rhetorike» и значит «ораторское искусство». Изначально данное определение подразумевало под собой умение говорить красиво и выражать свои мысли перед другими людьми.

Со временем понятие риторики несколько раз менялось, на что влияла смена периодов культурного развития людей. Поэтому данная наука, начиная с античности и заканчивая настоящим временем, воспринималась по-разному.

Основали ее софисты, которые говорили, что риторика — это дисциплина, способная научить оратора доказывать свою позицию, манипулировать и доминировать в обсуждениях. В современное время основой такой науки является гармонизирующая речь, поиск правды, побуждение к мысли.

Сейчас слово риторика понимается, как дисциплина, которая позволяет изучать методы формирования речи, характеризирующейся целесообразностью, гармоничностью, умением воздействовать. В связи с этим предмет риторики выступает в качестве мыслеречевого действия.
Риторика сочетает в себе учения философии, социологии, психологии, что помогает добиваться эффективного речевого взаимодействия с любой публикой.

Таким образом, современная риторика рассматривается с трех сторон:

  • Это наука, рассматривающая искусство слова, которое обладает конкретными нормами публичного выступления перед людьми, позволяющими достигнуть хорошего результата при воздействии на слушателей.
  • Это высочайший уровень мастерства произношения речи перед публикой, владение словом на профессиональном уровне и отличная ораторская речь.
  • Учебная дисциплина, которая помогает студентам привить правила ораторского мастерства.

Таким образом, общая риторика изучает правила построения целесообразной и убедительной речи, которая помогает сделать выступление ярким и запоминающимся.

Что изучает наука?

Предмет риторики, как науки, включает в себя методы формирования целесообразной устной и письменной речи, а также процесс, в результате которого мысли преобразовываются в речь.

Для того чтобы определить задачи риторики, необходимо знать о ее основных направлениях. Их выделяют два:

  1. Логическое, в котором главными аспектами является умение убедить слушателя, эффективно подать информацию.
  2. Литературное, в котором важнейшими элементами считается богатство и привлекательность слов.

С учетом того, что в данной науке указанные направления объединяются, настоящая риторика ставит перед собой задачу делать речь правильной, убедительной и целесообразной.
Определив, что такое риторика и зачем она нужна, не остается сомнений относительно ее необходимости в жизни человека, особенно занимающегося публичной деятельностью.

Риторика в древнее время

Происхождение риторики началось еще в древней Греции. Благодаря тому, что в этом государстве формировалась демократия, умение убеждать приобрело немалую популярность в обществе.

Каждый житель города имел возможность пройти обучение ораторскому мастерству, которое преподавали софисты. Эти мудрецы считали риторику наукой убеждения, которая изучает способы словесной победы над соперником. Из-за этого в дальнейшем слово «софизм» вызывало отрицательную реакцию. Ведь при них риторика рассматривалась, как уловка, выдумка, раньше же эту науку считали высшим мастерством, умением.

В Древней Греции создавалось много трудов, раскрывающих риторику. Кто является автором классического греческого трактата об этой науке? Это известный всем мыслитель Аристотель. Данный труд под названием «Риторика» выделил ораторское искусство среди всех остальных наук. В нем были определены принципы, на которых должна строиться речь, и указаны способы, применяющиеся как доказательства. Благодаря этому трактату Аристотель и стал основоположником риторики как науки.

В Древнем Риме в становление риторики внес свой вклад Марк Туллий Цицерон, который занимался политикой, философией и ораторским искусством. Он создал произведение под названием «Брут или о знаменитых ораторах», описав развитие науки в именах популярных ораторов. Также он написал труд «Об ораторе», в котором рассказал о том, какое речевое поведение должно быть у достойного оратора. Затем создал книгу «Оратор», раскрывающую основы красноречия.

Цицерон считал риторику самой сложной наукой в отличие от других. Он утверждал, что для того, чтобы стать достойным оратором, человеку необходимо иметь глубокие познания во всех областях жизнедеятельности. В противном случае он просто не сможет поддержать диалог с другим человеком.

Развитие риторики в России

Риторика в России возникла на основе римской науки. К сожалению, не всегда она была столь востребована. Со временем, когда менялись политико-общественные режимы, необходимость в ней воспринималась по-разному.

Развитие российской риторики по этапам:

  • Древняя Русь (XII–XVII вв.). В этот период еще не существовало термина «риторика» и учебных книг по ней. Но уже применялись некоторые ее правила. Люди в то время называли этику речи красноречием, благоречием либо риторикией. Обучение искусству слова проводилось на основе богослужебных текстов, которые создавали проповедники. К примеру, одним из таких сборников является «Пчела», написанный в XIII веке.
  • Первая половина XVII века. В этот период характерным событием было то, что был издан первый русский учебник, раскрывающий основы риторики.
  • Конец XVII – начало и середина XVIII века. На этом этапе была издана книга «Риторика», написанная Михаилом Усачевым. Также было создано множество произведений, таких как «Старообрядческая риторика», труды «Поэтика», «Этика», несколько лекций о риторическом искусстве Феофана Прокоповича.
  • XVIII век. В данное время произошло формирование риторики как российской науки, огромный вклад в которое внес Михаил Васильевич Ломоносов. Он написал несколько произведений, посвященных ей, из которых книга «Риторика» стала основой в развитии данной науки.
  • Начало и середина XIX века. Данный период характеризуются тем, что в стране происходил риторический бум. Известные авторы издавали большое количество учебных пособий. К таковым относятся труды И.С. Рижского, Н.Ф. Кошанского, А.Ф. Мерзлякова, А.И. Галича, К.П. Зеленского, М.М. Сперанского.

Однако, начиная со второй половины века данную науку начинает активно вытеснять словесность. Советские люди изучали стилистику, лингвистику, культуру речи, а риторику подвергали критике.

Законы искусства слова

Риторика в любое время имела своей конечной целью – воздействовать на слушателей. Особенную роль для ее достижения играет выразительная речь, а также изобразительно-выразительные средства.

Ученые разделяют данную науку на две разновидности — общую и частную. В предмет общей риторики входят общие способы поведения при произношении речи и практические возможности их применения с целью сделать речь эффективной.

Такая разновидность включает в себя следующие разделы:

  • риторический канон;
  • выступление перед публикой;
  • правила, как вести спор;
  • нормы проведения беседы;
  • учения о повседневном общении;
  • общение между разными нациями.

Изучая данные разделы, оратор получает знания об основных чертах речевого пользования, которые являются базой для каждого мастера слова.

Общая риторика изучает способы достижения взаимопонимания между оратором и слушателями. Для этого были разработаны следующие законы:

  • Закон гармонизирующего диалога. Оратор должен пробуждать чувства и мысли слушателей, превратив монолог в диалог. Выстроить гармонично общение можно только с помощью диалога всех людей, участвующих в обсуждении. Суть этого правила более точно раскрывают следующие законы.
  • Закон ориентации и продвижения слушателя. У человека, на которого направлено ораторское воздействие, должно возникнуть такое ощущение, как будто он совместно с говорящим продвигается к намеченной цели. Чтобы достичь такого эффекта, оратору необходимо применять в речи слова, которые определяют порядок событий, связывают предложения и резюмирующие выражения.
  • Закон эмоциональности речи. Человек, выступающий перед публикой, должен сам переживать те чувства, которые он старается вызвать у аудитории, а также уметь передавать их с помощью речи.
  • Закон удовольствия. Он подразумевает под собой умение преподносить речь так, чтобы она доставляла удовольствие слушателям. Такой эффект легко достичь, если речь будет выразительной и богатой.

Частный же вид риторики основывается на общем типе и предполагает конкретное использование общих положений в определенных сферах жизнедеятельности. Таким образом, наука изучает, какие правила произношения речи и поведения необходимо применять оратору в зависимости от ситуации.

Частных риторик очень много, но все они объединяются в две основные группы:

  1. Гомилетика.
  2. Ораторика.

Первая группа подразумевает под собой возможность оратора неоднократно воздействовать на публику. Сюда можно отнести церковный и академический тип красноречия. В современной риторике в эту группу включили пропаганду, которая осуществляется в средствах массовой информации.

Таким образом, при академическом красноречии оратор, проводя несколько лекционный занятий, не должен каждый раз заново говорить о целях их проведения, об их необходимости и так далее. Ему достаточно об этом рассказать на первой лекции, а на всех остальных общая задача будет расширяться посредством изучения новой темы.

Ораторика же не способна влиять многократно на людей. В связи с этим оратору необходимо уметь правильно завершать каждое выступление. В эту группу можно отнести судебный, бытовой, социально-политический и другие типы красноречия.

В настоящее время ораторика довольно широко разрослась, поэтому конкретный тип риторики уже стали делить на свои подвиды. К примеру, из социально-политического красноречия выделили административную, дипломатическую, парламентскую и прочие риторики.

Разновидности речи выступающего

Существует несколько разновидностей ораторской речи в зависимости от того, кого необходимо убедить, где проходит выступление, какую цель оно преследует. К таковым относят следующие красноречия:

  • Социальное и политическое. Это когда читают доклады, затрагивающие социальную, политическую и экономическую тематику, выступают на митингах, проводят агитацию.
  • Академическое. К нему относится прочтение лекций, научных докладов или сообщений.
  • Судебное. Такой тип красноречия используют прокурор и защитник, выступая в судебном заседании. Своей речью они должны убедить в виновности или невиновности обвиняемого лица.
  • Социально-бытовое. Его применяют все люди, произнося речи на юбилеях, застольях либо на поминках. Сюда же относят светскую болтовню, которая не требует споров, дискуссий, а характеризуется легкостью и простотой восприятия.
  • Богословское. Это красноречие используется в церквях, например, когда верующие читают проповедь или прочую речь в соборе.
  • Дипломатическое. Данный тип предполагает соблюдение этических норм в деловой речи. Это необходимо при деловых переговорах, переписок, при составлении официальных документов, а также при переводе.
  • Военное. Эта разновидность красноречия применяется, когда призывают к бою, издают приказы, уставы, передают информацию по радиосвязи.
  • Педагогическое. К нему относятся выступления преподавателей и студентов, причем как устные, так и письменные. Сюда же входит прочтение лекций, что считается сложным актом педагогического общения.
  • Внутреннее, или мнимое. Так называют диалог, который каждый человек проводит с самим собой. Данный вид подразумевает под собой мысленную подготовку к устному выступлению перед публикой, а также к письменной передачи информации, когда человек прочитывает написанное про себя, что-то вспоминает, о чем-то размышляет и так далее.

Исходя из выше сказанного, можно сделать вывод о том, что такое риторика и зачем она нужна обществу. Риторика как наука об ораторском искусстве предполагает изучение правильности произношения речи перед публикой с целью каким-либо образом повлиять на слушающих ее людей. С ее помощью ораторы приобретают навыки, позволяющие сделать их речь правильной, целесообразной, а самое главное, убедительной.

Появилась наука о красноречии еще в античные времена. На сегодняшний день вопрос о том, что такое риторика, рассматривают с трех сторон:

3. Учебная дисциплина, которая изучает основы ораторского мастерства.

Предмет риторики - это особые правила построения и произнесения речи, чтобы убедить аудиторию в правоте оратора.

Россия всегда обладала богатыми риторическими традициями. Ораторская практика уже в Древней Руси была очень разнообразна и выделялась своим высоким уровнем мастерства. XII век признан золотым веком в Древней Руси для красноречия. Первые учебники на Руси о том, что такое риторика, появились в XVII веке. Это были «Сказание о семи мудростях» и «Риторика». В них излагались основы риторического учения: что такое риторика, кто такой ритор и его обязанности; как подготавливать речь, какой она бывает. В XVIII веке уже издается целый ряд учебников, среди них и фундаментальный научный труд «Риторика» Ломоносова.

3. Речевой закон.

4. Закон общения.

Речь реализовывается в разных формах, таких как монолог, диалог и полилог. В зависимости от того, какую цель перед собой поставил выступающий, она делится по видам:

1. Информативная - знакомство слушателей с определенной информацией, фактами, что позволит составить впечатление о ее предмете.

2. Убеждающая - убеждение в правильности своей позиции.

3. Аргументирующая - доказательство своей точки зрения.

4. Эмоционально-оценочная - выражает свою отрицательную либо положительную оценку.

5. Побуждающая - через речь слушатели призываются сделать что-либо.

Можно ли стать оратором

?

Когда встает задача выступления перед публикой, в котором нужно убедить аудиторию в чем-то, человек начинает задумываться - что такое риторика? Можно ли стать хорошим оратором? Мнения на этот счет расходятся. Кто-то считает, что талантливый оратор должен иметь природный дар. Другие - что хорошим оратором можно стать, если много тренироваться и самосовершенствоваться. Этот спор ведется уже много лет, практически всю историю ораторского искусства.

Но в любом случае оратор обязан знать основы риторики, ее не только самые распространенные приемы, но и индивидуальные находки, что поможет сделать речь яркой, и в то же время доступной. Как подготовить как ее изложить, как правильно сделать заключение выступления - это те вопросы, которые в первую очередь возникают перед начинающим мастером слова.

ТЕМА 1РИТОРИКА ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

  1. Риторика як наука успіху
  2. Основні розділи класичної риторики
  3. Закони риторики

Риторика - наука мовознавча. Немає культури спілкування без знання мови, тому риторика потрібна в усіх галузях професійного навчання, в усіх сферах суспільного життя. Мова дає можливість реалізувати себе як духовну особистість. Вона моделює вчинки людини.

Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття перспективи, духовної опори.

Мову можна визначити як стан розуму в певний час, результат мислення, лакмус мислення.

Риторика як наука успіху.

Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати. Основними методами вивчення в давній риториці були повтори, декламації взірців і написання своїх промов за зразками. Проте не слід забувати, що риторика, як ніяка інша наука, є суто індивідуальною, особистісною. Вона виховує особистість, але потребує ґрунтовної підготовки, такту, смаку, обережності.

Риторика - це наука текстотворча, в центрі її закони мислення і мовлення, механізми продукування усного й писемного тексту.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її розквіту, відійшло до предметів інши х наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинулося в інших науках.

Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, в першу чергу практичні оратори, які досконало володіли секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у суспільстві, досягаючи своєї мети, вигравали справу.

Нині виникла гостра потреба в людях особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій.

Ораторські вміння й навички необхідні в численних випадках життя.

Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє вербально, тобто словом, довести правоту своєї позиції, опиняється за межами цієї професії. В його руках - доля людини, яка може бути помилково звинувачена. І невміле Володіння словом означає в даній ситуації безвідповідальність і непрофесіоналізм.

Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на невдачу. А відповідальність його значно більша, ніж відповідальність юриста: від політика залежить доля суспільства, принаймні значної групи людей.

У середній та вищій школі слухацька аудиторія чітко виокремлює тих, кого «можна слухати». Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета із суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину.

Бізнесмен, який покладається лиш е на силу грошей, ризикує розгубити клієнтуру чи партнерів, які знайдуть собі менеджера чи продавця більш приємного і ввічливого. Та й інші ситуації свідчать про силу слова. Часто-густо на базарі купують у того, хто вміє похвалити свій товар, створює навколо себе атмосферу доброзичливості, щирості та прихильності.

Усі великі релігії будуються на авторитеті слова, Святому Письмі, яке відбило в собі риси генію засновників цієї релігії, сконденсувало духовні плоди століть. І релігійний проповідник, який не в силі донести ці плоди до свідомості слухачів, не вміє надихати людей словом, автоматично губить авторитет духовного лідера своєї громади.

Сім’я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає бути сім’єю і перетворюється на гуртожиток, в якому випадково зібралися різні за духом та інтересами люди. А всякий гуртожиток є річ тимчасова.

Невміння грамотно висловитись, низька культура спілкування - пляма на офіцерському мундирі.

Хіба не приємно просто бути почутим, виразити себе у слові, вплинути на свідомість людей?

Отож, і в професійній діяльності людини, і в її повсякденному житті варто користуватися силою слова.

З одного боку, красномовство - це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артиста. Часом такий дар проявляється сам собою, від природи. Водночас риторика - це ще й наука про способи переконання та ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Риторика - наука про ораторське мистецтво, красномовство. Поняття «красномовство» («мистецтво говорити») позначається латинським словом eloguentia.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика та ін.) з найдавніших часів були основоположними дисциплінами, бо служили вихованню всебічно і гармонійно розвиненої людини - homo novus (нова людина, лат.).

Батько риторики, видатний оратор Давнього Риму Цицерон писав: «Краща в світі мета - стати хорошою людиною». Тому в давньому світі існували численні школи філософії, риторики, ораторського мистецтва, де обдарована молодь оволодівала секретами класичних наук на користь собі й державі.

Мета сучасної інтелігентної людини - осмислити риторичну скарбницю людства й рідного народу стосовно власних можливостей, конкретної ситуації спілкування, виробити свій оригінальний ораторський стиль.

Риторика, як і інші науки, має свою історію, злети й падіння.

До недавнього часу були відомі більшою чи меншою мірою праці античних риторів: Аристотеля, Цицерона, Демосфена, Квінтіліана та ін., частково й слов’янська риторична спадщина, особливо ломоносівського періоду, часів Київської Русі, епохи українського Ренесансу ХУІІ-ХУІІІ ст.

Дослідження останніх років виявили, що незмірні багатства зберігаються у рукописних відділах бібліотек у великих містах України та колишнього Союзу, осередках науки й культури, адже у ХУІІ-ХУІІІ ст. риторика була традиційною шкільною дисципліною.

Давня Греція, Давній Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики й ораторського мистецтва. За законами Солона, кожен з афінян повинен був захищати свої інтереси в суді особисто, бо участь представників дозволялась тільки в окремих випадках, наприклад, у справах неповнолітніх, жінок тощо.

Ритори за наймом творили промови. Публічний виступ громадян у Народному зібранні чи в суді був невід’ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Давньої Греції.

Ораторське мистецтво в Елладі користувалося великою повагою, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Перше відоме керівництво - техне - для тих, хто готувався виступати публічно, очевидно, належало сицилійським риторам Тисію та Кораку й давало рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, епілог) і які докази слід добирати. На жаль, оригінальних ораторських праць до наших днів не дійшло, крім комедії Аристофана «Жаби», де інсценовано суперечку Ехіла й Еврипіда, а також деяких фрагментів промов софістів, ораторів Г оргія, Ізократа та ін.

Глибокі корені риторики у світовій культурі (міфи про героїв, богів, Присвячені класичному мистецтву чаруючого співу, «солодкомовності», ораторському мистецтву).

Донька могутнього Зевса й Мнемозіни (богині пам’яті) Калліопа відрізнялася своїми обдаруваннями серед усіх інших муз. Вона стала музою епічної поезії й науки. Синами Калліопи були прекрасні співці Орфей, фракійський цар Рес. Краса і мудрість Калліопи втілювалася митцями у скульптурному зображенні богині з вощаною дощечкою або сувоєм і грифельним прутиком у руках.

Цікаво, що однією із відомих скульптур геніального оратора давнього світу Марка Тулія Цицерона було зображення Калліопи, біля підніжжя якої лежав він, кращий оратор усіх часів і народів.

У грецькій міфології відомі сирени - напівптахи, напівжінки, які успадкували від батька Ахелая дику стихійність, а від матері Мельпомени (музи трагедії) - божественний голос. Вони мешкали на скелях безлюдного острова, всіяного кістками й висохлою шкірою їхніх жертв, яких сирени заманювали магічним, зачаровуючим співом. Якою ж силою краси й дієвості були наділені ці магічні істоти, перед божественною піснею яких не могли встояти мужні й хоробрі мореплавці? (Легендарний Одіссей, пропливаючи повз ці небезпечні острови, прив’язував себе до щогли корабля й заливав воском вуха своїм товаришам.)

Орфей - найпопулярніши й образ грецької міфології у сфері володіння чарами словесного впливу на людей, богів та природу (син Кал-та Аполлона багра). У творах Платона - опис сили й могутності оратора: «Я стверджую, що якби у Народному зібранні зайшла суперечка; кого з двох обрати лікарем,- на лікаря ніхто і дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом,- варто було б йому лише забажати» («Об ораторском искусстве;».- М.; 1980.- с. 37).

Східнослов’янська міфологія звеличує образ епічного співця Бояна, який відзначався багатьма рисами талановитого оратора («Слово о полку Ігоревім»).

Видатна ораторська пам’ятка - «Золоте слово» Святослава, змішане із сльозою. Воно єднало усіх патріотів рідної землі.

Вивчати риторику можна по-різному, але можна через опанування красою й силою міфологічної риторичної спадщини: «Блаженна людина, що мудрість знайшла!» (Біблія).

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в Стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали «царицею всіх мистецтв».

У Стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. В Гомерових творах справжнім героєм уважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч і не міг брати безпосередньої участі в битві.

Зі стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика. Хто в Стародавній Греції розпочинав перед судом свій позов, повинен був сам виголосити промову, іноді давав її написати досвідченим фахівцям, які готували промови для судового розгляду. Ті ж не тільки їх складали, а й розробляли теорію риторики. Велику увагу приділяли вони підбору доказів, удосконаленню фраз з метою посилення їх впливу.

Художня риторика сформувалася на базі практичної риторики.

Першу теорію риторики створили в V ст. до н. е. сицилійські греки в Сіракузах. Найвидатнішим з них був Горгій, який удосконалив теорію ораторського мистецтва і познайомив з нею Афіни.

Надзвичайний стиль його витончених промов вразив афінян, зробив Горгія уславленим і жаданим учителем. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке своєю красою та силою зрівнялося з поезією.

Школа софістів продовжила розвиток теорії ораторського мистецтва. Ораторську майстерність софісти цінували більше, ніж зміст виголошуваних промов.

Ізократ довершив діяльність софістів. Він сказав так про роль ораторського мистецтва: «Слово не тільки вивільнило нас з кайданів тваринного життя, завдяки йому ми збудували міста, створили закони й осягнули мистецтва. Сила його така, що без нього не може виникнути нічого розумного. Слово започатковує всі вчинки і всі наміри».

Ізократ започаткував першу школу, в якій учні оволодівали риторикою й письмом, одержували загальну освіту. На відміну від софістів Ізократ дотримувався традиційної грецької моралі. Його настанови стали основою всіх пізніших теорій стилістики.

Сократ, афінський філософ (469-399 рр. до н. е.) - майстер академічних бесід-діалогів, поширював своє філософське вчення серед афінської молоді у формі діалогу. Сократівську іронію К. Маркс називав «діалектичною пасткою».

Платон (427-347 рр. до н. е.), учень Сократа, розпочав боротьбу між філософією та риторикою.

Демосфен (384-322 рр. до н. е.) - найвидатніши й майстер ораторського мистецтва Греції. Демосфен рано втратив батька, а коли став повнолітнім, змушений був судитися зі своїми опікунами, які позбавили його великої частини батьківської спадщини. Це спонукало юнака вдатися до ораторського мистецтва. Риторика стала його покликанням, зробила вчителем ораторського мистецтва, а пізніше політичним і державним діячем. До нас дійшло понад 60 його промов і листів. Н айві домі ши ми є три його промови, що були виголошені проти Філіппа, македонського царя, який намагався позбавити афінян самостійності.

Його виклад був ясний, фрази в промовах, як правило, короткі. Порівняння й метафори посилювали враження від його виступів. Відомо, що на Демосфенових промовах вчилися не тільки оратори багатьох поколінь у Г реції, а й пізніше в Римі. Його промови брав за зразок найславетніший римський оратор Цицерон, цінуючи їх силу.

У республіканському Римі політичне й судове ораторське мистецтво мало таке ж велике практичне значення, як і в Греції. Урочиста риторика культивувалась у формі похоронних похвальних промов. Ще в II ст; до н. е. консервативні римляни забороняли грецьким ораторам і філософам з’являтися в

Римі. Однак грецький вплив поширився й тут. Перші відомі римські оратори пройшл и саме грецьку школу.

Цицерон репрезентує римську ораторську школу. Найважливіший його твір - трактат «De oratore» («Про оратора»), де він визначає п’ять традиці йних частин риторики. Дія трактату відбувається в будинку славнозвісного оратора Л. Красса. Г оловні дійові особи: Красс та Марк Антоній (видатний оратор того часу).

І ст. н. е. М. Фабіус Квінтіліан - найвидатніший оратор епохи. Стиль став занадто живомовним і штучно дотепним. Латинські, грецькі школи риторики існували, але… ораторське мистецтво занепадало.

Цікаво відбувалося навчання в ораторській школі. Вчитель, що сидів на підвищенні, починав з оголошення теми. Він давав кілька порад щодо розвитку теми і вказував, які можуть бути підходи до даного сюжету. Керуючись такими настановами, учні готували виступ самостійно. За часів Цицерона кожен слухач сам обирав тему. Вона мала певне відношення до життя і до судового розгляду. Пізніше, в епоху імператорів, теми були менш пов’язані із життям. Після закінчення роботи над текстом виступу вчитель його правив. Потім промови вивчали напам’ять і виголошували перед учителем та колегами.

В епоху Середньовіччя, після занепаду Римської імперії, продовжувалося навчання ораторського мистецтва, яке вже відносили до семи так званих вільних мистецтв. Але… царювали догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній, фізичній силі, на звичаї, що виливався у суворо визначені, незмінні формули

Реабілітація риторики в системі освіти знайшла втілення наприкінці Середньовіччя, з поверненням трівіуму й квадріуму:

  • trivium (граматика, піїтика, риторика);

    • guadrium (арифметика, геометрія, філософія, музика).

    Вони входили в обов’язкові програми Київської братської школи, пізніше колегії й академії, і за кордоном: у Кембриджському університеті, Краківській, Віденській, Залюйській, Познанській академіях.

    Г либоке коріння вітчизняної риторики

    «Велесова » - збірка проповідей духовних вождів праукраїнських племен у дохристиянську епоху. Риторична майстерність цих проповідників - вияв високої словесної, а отже, й Духовної культури наших пращурів.

    Після хрещення Русі активно створюються пам’ятки писемності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов’ян, зокрема риторична. «Слово о полку Ігоревім» донесло до наших днів «Золоте слово» Святослава, «змішане із сльозою», що є взірцем високої риторичної культури того часу. Найбільш відомими ораторами Київської Русі були Іларіон та Кирило Туровський.

    Національне красномовство слов’ян базувалося як на класичній риторичній спадщині давнього світу, так і на досягненнях західноєвропейської естети ко-літературної думки. Русь художнього риторичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов’янських народів за визволення, проти духовного рабства, проти окатоличення, полонізації. Кращі художні твори видатних майстрів слова ставали народними, національ-ними. Деякі твори українського Аристотеля Г. С. Сковороди («Всякому городу нрав і ») стали народними піснями.

    Кращі ідеї слов’янської риторики розвивали: єпископ Макарій, Симеон Полоцький (один із засновників Слов’яно-греко-латинської академії), кращі гуманісти-просвітителі - М.В. Ломоносов, Феофан Прокопович, Петро Могила та інші сподвижники.

    Фольклор - тисячолітній золотослів, створений народами (прислів’я, приказки). Його з любов’ю збирали й передавали нащадкам В.І. Даль, Б.Д. Грінченко.

    ХVII-ХVIII ст. - період становлення й розвитку літератури і шкільних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва.

    1620 р. - перша російська «Риторика» невідомого автора. Була популярною у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустоші, Соловецькому монастирі. Це переклад з латинської риторики. «Риторика» має дві книги: «Про винайдення справ» та «Про прикрашання слова», написані у формі діалогу вчителя й учня, що було характерним для підручників Давньої Русі.

    Наказ першої російської «Риторики»: «Я - риторика добрословного і ясновидющого розуму, мною граматика виконується й діалектика прикрашається… я навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні промови».

    Риторика періоду Києво-Могилянської академії

    Києво-Могилянська академія тривалий час була єдиним вогнищ ем просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов’янських країнах, мала європейського навчального закладу, а слава про її випускників-просвітителів сягала світового масштабу.

    Академія мала глибоко національне спрямування, керувалася системою і методами навчання кращих західноєвропейських університетів і академій, її вихованці здобували різнобічну глибоку освіту. Серед них - багато відомих політичних, державних та освітніх діячів, учених-філософів, медиків, істориків, художників, композиторів, які успішно працювали в Україні та за її межами (Г. С. Сковорода, М. В. Ломоносов, Феофан Прокопович).

    У ХVII-ХVIII ст. в академії було вісім класів, а курс навчання тривав 12 років.

    Ключем до вищи х знань була латинська мова. Спудеї вивчали книжну українську, грецьку, польську, слов’янські та європейські мови. Між собою говорили лиш е латинською мовою, а людина, яка не володіла латиною, вважалася неосвіченою.

    Вивчали «сім вільних наук», які поділялися на трівіум (граматика, піїтика, риторика) і квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика).

    Після граматичних класів спудеї упродовж восьми років вивчали поетику (1 рік), риторику (1 рік), філософію (2 роки) і богослів’я (4 роки).

    Поетика - мистецтво складання віршів - передувала риториці.

    До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики. Це були оригінальні курси риторики (127 з них складені й прочитані в академії в 16351817 рр.).

    У курсі риторики такі прогресивні вчені, як Ф. Прокопович, Іоаникій Галятовський виховували у молоді істинне почуття патріотизму на прикладах вітань, панегіриків відомим діячам - Петру Могилі, кошовим.

    Риторика в академії була найбільш популярним предметом і мала практичне застосування: студенти створювали ораторські промови, орації, були учасниками багатьох урочистих громадських та церковних подій.

    Метод вивчення риторики: студентів учили створювати промови загального й певного призначення (судові, панегіричні), писати листи: вітальні, поздоровчі, дякувальні, прохальні, прощальні тощо.

    Церковного красномовства навчали лиш е бажаючих, бо студенти риторики вважалися світськими людьми. Вони активно вивчали твори римських, грецьких класиків риторики.

    Підручники в академії були рукописними, авторськими, бо кожен викладач мусив складати свій оригінальний курс лекцій.

    Першим друкованим підручником риторики в академії був підручник професора Іоаникія Галятовського «Наука, або Способ зложення казання» (Київ, 1659; Львів, 1663. - «Ключ разуменія»).

    З 60-х років XVIII ст. Академія перетворюється на духовний заклад, і її вихованці для завершення освіти зазвичай їдуть до Москви, Петербурга. Красномовство й риторику на той час викладали в церковних школах та училищах.

    Сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування в різних ситуаціях мовного спілкування як усього суспільства, так і окремих мовців.

    Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Але саме риторика щоденного мовного спілкування в соціумі має перспективу широкого застосування в сучасному українському суспільстві.

    Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання: як говорити? для чого і де?

    Основні розділи класичної риторики

    Інвенція (лат. inventio - винахід, вигадка) - це перший розділ класичної риторики, в якому розробляється гіпотеза майбутнього виступу. Основне в інтенції - вдало, доречно вибратий предмет розмови і намір його представити та розкрити так, щоб здійснити задум.

    Диспозиція (лат. dispositio - розташовую, розміщую) - це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями.

    Основне призначення диспозиції - запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а конкретно переміщувалися з однієї частини в іншу аж до висновку.

    Елокуція (лат. eloguor - висловлююсь, викладаю) - третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. На етапі елокуції розвинулося вчення про стилі. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефектнішим. Саме він приводить мовця до мети.

    Елоквенція - підрозділ елокуції, в якому досліджуються фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною риторики. Іноді її просто називають красномовністю.

    Меморія (лат. memoria - пам’ять, згадка). Призначення цього розділу риторики - допомогти оратору запам’ятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі.

    Його можна назвати тренуванням пам’яті. Змістом цього розділу є мнемотехніка - система «секретів», прийомів запам’ятовування матеріалу, швидкого відтворення. По-сучасному це можна назвати збагаченням і впорядкуванням «банку даних».

    Акція (лат. action - дія, дозвіл) - п’ятий розділ риторики, призначенням якого є підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. На цьому етапі має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота і привести до очікуваної мети.

    Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне враження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою звучання голосу, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами, кінетикою.

Многое в жизни определяется умением общаться. Успехи в учебе, карьере, в личных отношениях, построены на способностях к коммуникации. Читаете ли вы доклад в аудитории, поздравление на празднике или проходите собеседование на работу, лаконичная, структурированная речь, донесет информацию до слушателей в выгодном свете. Наукой, изучающей тонкости ораторского искусства, является риторика. Она помогает придать речи ясности, конкретики, убедительности.

С зарождения в античности до наших дней, риторика как наука, понималась по-разному. Софисты-основатели определяли её как дисциплину, учащую манипулировать, доказывать точку зрения оратора, доминировать в дискуссиях.

Сегодня на первом месте гармонизирующая речь, поиск правды, побуждение к мысли. В современном понимании, риторика – это дисциплина, изучающая способы создания целесообразной, воздействующей, гармонизирующей речи. Предмет риторики – мыслеречевое действие.

Объединяя в себе философию, социологию, психолингвистику и филологию, современная риторика позволяет достигать эффективного речевого взаимодействия с любым обществом.

Предмет и задачи риторики

Предметом в риторике являются способы формирования целесообразного слова:

  • устного;
  • печатного;
  • электронного;
  • процесс преобразования мысли в речь.

Задачи риторики сводятся к её направлению. Первым направлением является логическое: убедительность, эффективность речи выступают преимущественными параметрами. Вторым представлено литературное направление: главенствующими аспектами являются пышность и красота слов. Учитывая объединение логического и литературного направления в современной риторике, в её задачи входит правильность, убедительность и целесообразность речи.

Риторика и культура речи

Культура речи – это дисциплина, изучающая нормы литературного и национального языков, а также правила целесообразного употребления языковых средств выразительности. Риторика и культура речи взаимосвязанные понятия, обеспечивающие продуктивное общение.

Частная и общая риторика

Риторика подразделяется на две категории: общая и частная. Общая риторика изучает ораторское мастерство в целом и пригодится любому человеку.

Частная риторика, опираясь на каноны и правила, изучает искусство красноречия в разных профессиональных сферах.

Общая риторика имеет разделы:

  • риторический канон;
  • ораторику – искусство публичного речевого выступления;
  • спор – искусство аподиктической дискуссии (ведение спора ради достижения истины);
  • беседу – раздел, обучающий вести частный, светский или деловой разговор;
  • риторику повседневного общения, обучающую распознавать эмоциональные и речевые сигналы, посылаемые собеседником, подстраиваться под них;
  • этнориторику, изучающую особенности речевого поведения разных национальностей.

Риторический канон античности состоял из пяти частей:

  • Изобретение (инвенция).Формирование идеи для выступления. Поиск ответа на вопрос: Что сказать?
  • Расположение (диспозиция). Составление плана текста, для достижения передачи основной мысли.
  • Выражение (элокуция). Оформление речи изобразительными средствами языка, редактирование текста.
  • Запоминание (меморио). Выбор оратором способа передачи информации. Заучивание, составление заметок.
  • Произнесение (акцио). Выступление оратора перед аудиторией.

На пятом этапе происходит кульминация ораторской деятельности и заканчивается античный риторический канон. Ради совершенствования ораторских навыков, в современном каноне добавлен еще один пункт:

  • Рефлексия. Подразумевает рассуждения автора над своим выступлением, поиск слабых формулировок и выделение удачных речевых приемов.

В риторическом каноне можно выделить три этапа:

  • докоммуникативный, включающий работу над речью (изобретение, расположение, выражение, запоминание);
  • коммуникативный, представляющий взаимодействие оратора с аудиторией (произнесение);
  • посткоммуникативный этап, являющийся анализом выступления (рефлексия).

В основе ораторской деятельной лежит три понятия – этос, логос, пафос.

  • Этос подразумевает обоснованность речи обстоятельствами, влияющими на тему выступления (место, время, продолжительность речи);
  • Логос отвечает за логическую составляющую;
  • Пафос включает эмоциональный и мимический окрас выступления.

Виды красноречия

Существует пять основных видов красноречия:

  • Социально-политический вид – дипломатические, социально-политические, политико-экономические, парламентские, митинговые и агитаторские речи.
  • Академический вид – научные лекции, сообщения, рефераты, семинары и доклады.
  • Судебный вид – речи действующих лиц судебных процессов: адвокатов, обвинителей, судей.
  • Богословское красноречие или духовный вид – напутствия, проповеди, торжественные речи церковной направленности.
  • Социально-бытовые виды красноречия – застольные, юбилейные, праздничные или поминальные речи.

Зарождение риторики как научной дисциплины, происходит в древней Греции еще в пятом веке до нашей эры. В силу становления рабовладельческой демократии, искусство убедительного слова приобрело большой спрос в обществе. Любой представитель полиса (города) мог обучиться ораторскому мастерству у преподавателей риторики – софистов (мудрецов).

Обладая всеми навыками красноречия, софисты обучали подопечных посредством практических занятий. На жарких дискуссиях и последующих анализах выступлений, мастера слова готовили учеников к профессиям судебных защитников, обвинителей, риторов. Софисты преподавали искусство украшения слова, создание убедительных речей. Они утверждали, что искусство речи не в поиске истины, а в доказательстве правоты оратора.

Риторика понималась софистами как наука убеждения, цель которой победа над противником. Это послужило последующим негативным окрасом значения слова «софизм». Если вначале оно понималось как «умение, мастерство, мудрость», теперь же «уловка, выдумка».

Известные философы-софисты:

  • Протагор (485–410 гг. до н. э.)

Считается основателем искусства дискуссии. Автор тезиса: «Человек – это мера всех вещей».

  • Горгий (483–375 гг. до н. э.)

Ораторского дела мастер, первый преподаватель риторики в Афинах. Основоположник применения в риторике троп и фигур речи. Наследие: «Похвала Елене», «Защита Паламеда».

  • Лисий (445–380 гг. до н. э.)

Отец искусства судебного слова. Его речи выделялись ясностью и краткостью, до наших дней их сохранилось 34, среди которых: «Речь против Эратосфена, бывшего члена коллегии Тридцати» и «Оправдательная речь по делу об убийстве Эратосфена». Эратосфен был одним из тридцати тиранов, виновных в гибели брата Лисия после захвата Афин Спартой.

  • Исократ (436–338 гг. до н. э.)

Один из учеников Горгия, основатель литературной риторики. Речи его выделялись простотой, понятностью слога для всех афинян. Самыми известными изречениями являются: «Панегирик» и «Панафинейская» речь. Понимание Исократа зачем нужна риторика отражается в высказывании: «Настоящему мастеру слова следует не с пустяками возиться и не то внушать слушателям, что им бесполезно, а то, что и их избавит от бедности, и другим принесёт великие блага». Ему также принадлежит выражение: «Ученость - это сладкий плод горького корня».

Софисты превозносили искусство слова над истиной. Диалектика понималась как состязание ради победы. Поиск правды представлялся бессмысленным, потому что таковой, по мнению софистов, не существовало.

Учение Сократа заставляет взглянуть на риторику по-новому. Поиск истины и обретение добродетели становятся главными задачами. Своими диалогами, названными «сократовской иронией», философ подводил собеседника к познанию самого себя. Он учил глубокомыслию, нравственности. Трудов Сократ не писал, но работы его учеников, таких как Платон и Ксенофонт, передают изречения мыслителя. Например: «Никто не желает зла», «Добродетель – это знание».

Платон в 380-х гг. до н. э. основал Академию, в которой преподавались астрономия, философия, математика, геометрия, а также техники развивающие духовные качества человека. Его учение призывало отказаться от страстей, ради очищения разума для знаний. Наукам обучались диалектическим методом, развивался индивидуализм.

Риторический идеал Платона отражен в высказывании: «Всякая речь должна быть составлена, словно живое существо». Подразумевалась четкая структура речи, соотношение общего с частным. Особенно ценилась философом ясность речи и истинность.

Аристотель – древнегреческий мыслитель, ученик Платона. В Академии он провел 20 лет, позднее основал Ликей (по названию храма Аполлона Ликейского), в котором преподавал лично философию и риторику. Своим трактатом «Риторика» Аристотель выделил искусство слова среди прочих наук, определил принципы построения речи и способы доказательства. Именно Аристотель считается основоположником риторики как науки.

В Древнем Риме свой вклад в развитие риторики внес политик, философ и великий оратор Марк Туллий Цицерон. В труде «Брут или о знаменитых ораторах» Цицерон передал историю риторики в именах известных ораторов. Трактат «Об ораторе» формирует образ достойного ритора, объединяющего познания в истории, философии и праве. Произведение «Оратор» посвящено стилям и ритму красноречия. Марк Туллий выделял риторику среди прочих наук, называя её самой сложной. В его понимании предмет риторики таков – оратор должен владеть глубокими познаниями во всех сферах, чтобы суметь поддержать любой диалог.

Марк Фабий Квинтилиан в сочинении из 12 книг «Риторические наставления» проанализировал риторику, дополняя собственными выводами относительно всех её составляющих. Он ценил ясность слога, умение оратора пробудить эмоции в слушателях. Риторика определялась им как «наука хорошо говорить». Квинтилиан также дополнил учения риторики, указав значимость невербальной составляющей.

Развитие риторики в России

Русская риторика развивалась преимущественно на базе римской. Потребность в риторике возрастала и падала со сменой политико-общественных режимов.
Как развивалась русская риторика в веках:

  • Древняя Русь (XII–XVII вв.). До XVII века на Руси не существовало термина «риторика», а также учебных пособий по ней. Однако существовали правила. Этика речи, обозначающаяся терминами: «красноречие», «благоречие» или «риторикия». Обучались искусству слова, руководствуясь богослужебными текстами, сочинениями проповедников. Например, сборником «Пчела» (XIII век).
  • Первая половина XVII века. «Сказание о семи свободных мудростях»; открытие Московских школ повышенного типа; Киевская духовная Академия; 1620 год – первый учебник по риторике на русском языке; Книги «Об изобретении дел», «Об украшении».
  • Конец XVII – начало и середина XVIII вв. «Риторика» Михаила Усачева; Риторики Андрея Белобоцкого; «Старообрядческая риторика»; трактаты «Поэтика», «Риторика», «Этика, или Наука об обычаях», а также ряд лекций о риторическом искусстве Феофана Прокоповича.
  • XVIII век. Риторика как наука в России сформировалась трудами Михаила Васильевича Ломоносова: «Краткое руководство к риторике» (1743), «Риторика» (1748). «Риторика» Ломоносова является хрестоматией, фундаментальным трудом в развитии этой науки.
  • Начало и середина XIX в. До середины девятнадцатого века, в России происходил риторический «бум». Учения слову издавались одно за другим. Выделяются работы И.С. Рижского, Н.Ф. Кошанского, А.Ф. Мерзлякова, А.И. Галича, К.П. Зеленского, М.М. Сперанского. Во второй половине столетия риторика вытесняется словесностью. В советское время преподается стилистика, лингвистика, культура слова, риторика же критикуется.

Предмет и задачи риторики в XXI веке или зачем нужна риторика сегодня

Наше время характеризуется высокими технологиями, разносторонней, доступной, неустанно развивающейся системой образования. Это век информации и сообщения. Коммуникативные способности личности, её стремление к развитию, определяют успехи во всех сферах жизни.

В первую очередь ораторское мастерство пригодится людям непроизводственных сфер деятельности – работникам СМИ, адвокатам, психологам, преподавателям, дизайнерам, продавцам и пр.

Но зачем нужна риторика слесарям, врачам, водителям? Ответ в следующем вопросе каждый найдется для себя отдельно: Какому человеку не нужно уметь мыслить и владеть своим словом?

Изучение основ ораторского мастерства, психологии, языка телодвижений будут полезны каждому, кто стремится к полной, комфортной жизни в обществе.